Як все почалося?

Взагалі, все починається під час прогулянки, розмови або у запашному літі. Буває, що під час важких думок чи стресу. Але першу книгу я остаточно надумав писати біля вікна на фото. А другу - про Антарктиду - восени. Я тоді навчався в університеті. На перерві була якась розмова, ми згадали про Антарктиду, і мене наче вразило струмом. Я подумав, що дуже хочу в Антарктиду. Для початку я вирішив прочитати книгу, де було б про все: як туди добратися, як там жити, яка там погода і природа, що досліджують, трохи про історію і таке інше. На жаль, я не знайшов такої книги, тому вирішив її написати.
Десь за п’ять років я повернувся до цієї ідеї. Все тому, що я дізнався, що Національний антарктичний науковий центр має нового директора. Я запропонував йому, що напишу книгу, адже я маю освіту історика і журналіста, навчався на секції географії, вже написав одну книгу , фотографую. Я зазначив, що розумію, що сам прошуся, тому не очікую від держави гонорарів та виплат. Зобов’язався сам знайти видавництво і видати книгу, а також за власні гроші добратися до української антарктичної станції “Академік Вернадський”. Директор, Євген Дикий, дав зелене світло.
Понад чотири місяці тривала підготовка: я шукав спонсорів, збирав гроші, організовував поїздку, домовився з видавництвом, налагоджував контакти, зайнявся пошуком інформації та висвітленням своєї ідеї у медіа.
Все більш-менш вдалося. Я зібрав не усю суму, але таки потрапив у Антарктиду. Мандрував океаном на яхті “Сельма”, побачив Антарктиду. Я місяць жив на українській дослідній станції, спостерігав за життям людей там. Я робив інтерв’ю і записи для майбутньої книги. Також зробив безліч фото та відео. Частину фото можна знайти у книзі. Але значно більше можна буде побачити на цьому сайті у галереї.

Я писав книгу близько двох років. Книга має понад 600 сторінок. Це нонфікшн про мої пригоди, про Антарктиду, про людей і їхній побут, про науку та історію. Крім власних вражень, я збагачую книгу інформацією, яку отримав внаслідок опрацювання сотень матеріалів. У книзі “Мрія про Антарктиду” можна знайти також розділи про правовий статус континенту, про зміни клімату, про дослідження космосу, детективну історію відкриття континенту, історію зв’язку або ж розділ про антарктичну кухню.
Книга вийшла друком у лютому 2022 року, якраз перед війною. Для зручності, її можна читати у електронному форматі, наразі лише українською. Втім, сподіваюся, вона вийде друком і іншими мовами.
Потрапити в Антарктиду було моєю мрією. Вона здійснилася. Іншою мрією було написати книгу - це теж вдалося здійснити. Проте мені хочеться розповідати про Антарктиду якомога більшій кількості людей, тож ми з моїм добрим другом Тарасом Ерстенюком створюємо цей сайт. Також я веду блоґи у соціальних мережах і планую створювати багато відеоконтенту. Мрію, що це буде цікаво не лише в Україні, але і за кордоном. І що у інших країнах, як і в Україні, люди дізнаватимуться і про Антарктиду, але і про українців, які її досліджують разом з іншими державами.
Майже усе це - безоплатна праця, яка триває з жовтня 2018 року, але триватиме і далі. Хоча я отримав гонорар за перший тираж книги, проте одразу погасив ним частину боргу за експедицію. Невідомо, коли будуть наступні тиражі, адже ситуація з українським книговиданням складна. Саме тому я створив Patreon, де ви, при бажанні та змозі, можете підтримати мене у тому, що я зробив, роблю і планую зробити.
Гарна новина для читачів, що у будь-якому разі я планую найпізніше до осені 2022 року створити другу книгу про Антарктиду. Вона буде безкоштовна і електронна. Книга має бути корисна тим, хто у складні часи хоче дізнатися про Антарктиду, але не має змоги купувати книги. Щоб зробити таку річ максимально якісно, але з іншого боку максимально швидко, я зберу власні тексти, які раніше були опубліковані на різних ресурсах. Також додам деякі нові тексти. Тобто ця нова книга не дублюватиме “Мрію про Антарктиду”, а буде збіркою різних блогів, статей та матеріалів. Адже “Мрія про Антарктиду” - це цілісний наратив, одна історія від першої до останньої сторінки, яку, сподіваюся, кожен зможе прочитати коли забажає або принаймні у більш мирні і спокійні часи. Вірю, що вони скоро настануть. Тим часом, я прагну, щоб культура не зупинялася, тож робитиму для неї все, що лише можу.