Ушуая. Місто на краю світу

За останні десять-п'ятнадцять років найпівденніше місто у світі розрослося вдвічі. Далі на південь ще є поселення, але це ще не зовсім міста. Ушуая — це такий собі край світу. Тут існує семикілометрова залізниця, яка раніше з'єднувала в'язницю і робочі табори. Вона так і називається: “Поїзд Кінця Світу”. В Ушуаю приїздить багато туристів. Частина з них пливе далі — на яхтах або великих круїзних лайнерах до Антарктиди. На яхті може плисти дванадцять осіб, на лайнерах — поза сотню або і більше. На лайнері можна майже не відчути хвиль, купатися у басейні, дивитись телевізор, ходити у бар і таке інше.
На яхті цього всього немає. А інколи навіть треба по черзі готувати їсти, прибирати, стояти на вахті, замикати на засувки й замки всі дверцята — щоб нічого не падало і не стукало і таке інше. Проте зважаючи на екологічні обмеження, кількість висадок туристів, дозволена кількість самих туристів при сходженні на берег, а також місця висадки є строго регламентовані і поділені між суднами. Якщо певний рейс забронював висадку у певному місці, але через погані погодні умови ніхто з пасажирів не захотів скористатися нагодою, то ця висадка все одно вважається зарахованою і не передається іншим. Яхтам простіше, адже через малу кількість людей на борту виходити можуть всі бажаючі і там, де запланували. Про переваги та недоліки плавання на яхті розповідаю більше в книзі.

Взимку до Ушуаї туристи також приїздять на лижі, адже тут високі й красиві гори. Ян народився тут, в Ушуаї. Йому 28, і він 14 років жив у Буенос-Айресі, але кілька років тому повернувся у рідне місто. Вчився на фотографа, але залишив навчання, бо це дуже дорого. В Аргентині є як платні школи, так і платні університети. Платні школи дають кращу освіту. Університети, здебільшого, теж, хоча національний університет в Буенос-Айресі займає непогані позиції щодо якості навчання.
Коли Ян поїхав з Ушуаї, місто було вдвічі менше, ніж сьогодні. Тепер тут мешкає близько 80 тисяч осіб. Місто на Вогняній Землі було засноване для того, щоб підтвердити приналежність цієї території до Аргентини. Першою спорудою вважається тюрма особливо строго режиму. Вже після її спорудження почало виникати саме містечко.

Зі збільшенням кількості туристів, тут з'явився великий аеропорт, центральні вулиці заповнилися безліччю магазинів та кафе. У цьому сенсі, місто схоже на якесь давнє європейське туристичне містечко, яке налагодило спокійне життя, нажило славу чудового курорту й поступово затерло автентичність універсальними магазинами відомих та невідомих брендів, сувенірними крамничками тощо. Але, насправді, Ушуая зовсім не схожа на Європу, хоча і клімат, і затока навіює у прямому сенсі запах, схожий на середземноморський, і у переносному сенсі — атмосферу півдня. Це, зрештою, і є південь, але не до кінця напевно можна було б розділити, що ще схоже на Італію, Кіпр чи, наприклад, Словенію, а де все вже зовсім по-іншому. Бажаючи класифікувати і укласти новий шматочок світу в своє розуміння, незумисне шукаєш асоціацій та паралелей. Важливим пунктом для порівняння є архітектура. Тут знову окремі риси дуже нагадують давні південні європейські міста, інші — щось нове. Дещо перегукується із дерев'яними домами у східноєвропейських малих містечках. Структура ж, органічність повсюдних кольорових вивісок, великі вікна, низька забудова могли б нагадати кадри із американського фільму. Натомість, використання штучних матеріалів, зовсім не притаманне Європі, і яке часто вживане у Східній Європі, тут виглядає доречно. Хоча, інтуїтивно здається, що ніхто спеціально не дбає про естетику, однак вона складається сама собою. Тутешня. Особлива.

Врешті, ще однією показовою річчю є дороги і транспорт. Залізниці в Аргентині погані. Місцевий мешканець мені розповів, що один із президентів Аргентини мав брата, що володів автобусною компанією. Тож родичі знищили залізницю, щоб усунути конкурента і підвищити прибутки з автобусних перевезень. Втім, автобуси тут справді дуже хороші, як і дороги. Що не завжди скажеш про тротуари. Скоріш за все, така ситуація не повторюється у кожному місті, тим більше не в столиці, але в Ушуаї, наприклад, тротуари не в центральній частині досить вузькі, часто порослі травою, часто розбиті. Думаю, що пояснення просте: у центрі гуляють, а поза центром — ні. Країна надто велика, щоб не користуватися автомобілем. Вони тут, звісно, біля кожного дому, часто по кілька. З “асортименту” — дуже багато міцних автомобілів, зокрема пікапів.
Щоб потрапити сюди з Європи, треба, скоріш за все, прилетіти до однієї із столиць Латинської Америки, а потім внутрішнім рейсом добиратися вже сюди. Звичайно, що можна, наприклад, приїхати автомобілем. Саме тут, до речі, закінчується трансаргентинська дорога, що перетинає країну з півночі на південь.

Логічно летіти сюди з Буенос-Айреса, однак одна із учасниць мандрівки на яхті “Сельма”, якою мені випало плисти в Антарктиду, прилетіла зі столиці Чилі — Сантьяґо. З Буенос-Айреса політ триває близько 5 годин, залежно від рейсу. Зважмо, що, наприклад, з Варшави до Парижа — 2 години. З Кракова на Кіпр — 3 години. І ми перелітаємо кілька європейських країн. Тут же потрібно летіти більше, і це не найбільша країна Латинської Америки.
До Буенос-Айреса дуже часто рейси йдуть через Мадрид, Рим, Стамбул, Амстердам чи Лондон. Якщо є безвізовий паспорт, то, звісно, простіше летіти не через Лондон. Мені випало летіти через Рим. Пересадка у столиці Італії тривала приблизно 14 годин. За цей час, звісно, не можна зануритися в атмосферу однієї з колисок європейської цивілізації, але оглянути кілька важливих пам'яток і походити середмістям — можна. Те ж із Буенос-Айресом: пересадка не обов'язково мусить бути навіть того ж дня, тож теоретично можна хоча б мигцем оглянути місто.
Про всяк випадок варто згадати і про відому річ: зараз тут літо. В Аргентині температура схожа на ту, яка була у Римі. По відчуттях — 25 градусів. Проте повітря навіть у Буенос-Айресі зовсім інше, ніж в Європі. Ймовірно, це через близькість океану. Навіть у спекотну погоду було свіжо, неначе у нас після зливи. Хоч небо було чистісеньке, а сонце добре припікало. Ушуая ж вважається в Аргентині досить холодним краєм. На сонці спекотно навіть в одній футболці, проте погода дуже непостійна. За день може кілька разів починатися й закінчуватися дощ, тут висока вологість, але справді головний фактор холоду чи його відсутності — це вітер, який може вмить зірватися й дути так, що тебе легенько зносить із дороги в затоку, а потім вмить стихнути.
Наступного дня після написання цього тексту яхта виходить у протоку Дрейка і прямує до Антарктиди. Тож наступний текст буде про перехід протоки й очікуване прибуття на українську антарктичну станцію “Академік Вернадський”.