Нещодавно дивився фільм про Антарктиду “Біла мла”, це був триллер, який виявився доволі посереднім. Загалом, його оцінка на IMDb більш-менш відповідає і його якості, і враженням: 5,5. Хоча, як кажуть, на один раз годиться (якщо любите триллери + антарктичну тематику).

Трейлер до фільму значно динамічніший і більш багатообіцяючий, ніж сам фільм. У стрічці було трохи ляпів, скажімо так. Наприклад, один з персонажів обморозив собі два пальці, тримаючись без рукавиць за металеву ручку дверей. У це я можу повірити. Проте дивно, що на початку фільму з будівлі станції, коли все ще так легко, сюжет ще не зав’язався, кілька хлопців вибігає з дверей станції на мороз у шапках і черевиках (і все!).

Коли скептично розповів про це одному полярнику, той сказав, що пілоти, які допомагали розвантажувати літаки на станціях, що знаходяться глибоко в Антарктиді, отримували запалення легень за ту годинку, що працювали на холоді.

Так, люди ходять голі і купаються у Південному океані, але де океан, а де південний полюс? До речі, до теми, коли мені не раз казали, що я “був на Південному полюсі”: відстань від станції “Академік Вернадський” до полюсу – майже 3 тисячі кілометрів.

Втім, я теж купався голяка у Антарктиді, але:

– після сауни;

– то був Антарктичний півострів, тобто найтепліша частина Антарктики;

– то було все ще антарктичне літо, температура доходила до +5, а також було безвітряно.

Тож автори фільму “змішали” різні елементи про Антарктиду “в одну купу”.

Наприклад, заради сюжету вони зробили так, що на американській станції “Амундсен-Скотт” на Південному полюсі нібито на зиму ніхто не залишається. Втім, особливу цінність ця станція має якраз взимку, коли пів року станція є одним із найкращих місць для астрономічних спостережень на планеті (для певних типів спостережень; детально – у розділі книги “Мрія про Антарктиду” про дослідження космосу з Антарктиди: https://bit.ly/35m6hBo).

Наприклад, у літку на цій американській станції може перебувати 150 осіб. Причому більшість – це персонал станції (90 осіб проти 60 науковців). Взимку різниця між персоналом та науковцями – 40 проти 9* (але, очевидно, цифри можуть варіювати від року до року). Це вказує на те, що станцію просто рознесе на шмаття, якщо за нею не доглядати і не підтримувати цілих шість місяців. Не дарма ж там постійно працює техніка, яка відгортає сніг, щоб відтягнути і без того неминуче утоплення станції в снігу та льоді в не дуже далекому майбутньому. Адже станція не має на що опертися, бо під нею близько двох кілометрів льоду. Під час антарктичного літа метал нагрівається і протоплюється все глибше у лід.

Скрін документу про інфраструктуру станції “Амундсен-Скотт”, у якому вказана, зокрема, кількість персоналу та науковців на станції у зимовий та літній антарктичний сезон.

Ще один красивий ляп – це коли головна героїня роздягається і йде у душ. Отак собі прийшла у свою кімнату і пішла у душ. Втім, якщо я не помиляюся з цифрами, душ на полюсі – розвага не буденна, а дуже лімітована, і скористатися ним можна чи не раз на два тижні. (Хотілося б, звісно, колись і самому перевірити графік подачі гарячої води на станції на Південному полюсі).

Але зацікавив мене один момент із фільму. На жаль, я не чув і не подумав про це під час написання книги. Може, згадав би про це розлогіше, якби подивився фільм раніше, якби дозволив собі під час роботи над книгою потратити час на художнє кіно, а не на документалку про Антарктиду

Власне, це є основою фільму: історія федеральної маршалки на станції “Амундсен-Скотт”, яка розслідує загадкову смерть науковця.

Чи можна було вірити в умовного поліцейського на станції, якщо стільки ляпів? Вартувало перевірити.

Сайт Служби федеральних маршалів США* (що підпорядковується міністерству юстиції), вказує, що дійсно, на станції “Амундсен-Скотт” до 1989 року не було кому стежити за порушеннями закону. Тож маршальська служба уклала договір з Національним науковим фондом США, що відповідає за Антарктичну програму США, а також з офісом Федерального прокурора США в окрузі Гаваї (у частини антарктичних країн, що знаходяться у Північній півкулі, органи, що відповідають за Антарктиду, розміщені на підлеглих територіях у Південній півкулі. Наприклад, у Сполученого Королівства за антарктичні території відповідав офіс на Фолклендських островах, втрата яких під час війни з Аргентиною навів страх утрати і претензій на саму Антарктиду. Зокрема тому британці відвоювали острови). Щодо Гаваїв і США – то Гаваї – не у Південній півкулі, але все ж острови – найпівденніша частина США. А також Гаваї – не залежна територія, а штат, втім, штатом Гаваї стали 21 серпня 1959, якраз тоді, коли було підписано Договір про Антарктиду (1 грудня 1959).

Тож саме офіс Генерального прокурора на Гаваях відповідає за правопорядок на американських станціях в Антарктиді. Відтак, у 1989 році з нагоди початку служби маршалів в Антарктиді, керівник служби маршалів у гавайському окрузі Джеймс Пропотнік (James Propotnick) відвідав станцію “Амундсен-Скотт”. Після цього двоє менеджерів зі станції вирушили на навчання. (Маршали мають можливість прикликати помічників з-поміж цивільних осіб. Тож хоч інформація на тему цього мого швидкого допису в інтернеті не дуже багата на деталі, можна зробити висновок, що антарктична програма узгодила з службою маршалів усі деталі, тож двоє осіб, що мали досвід роботи в Антарктиді, просто навчилися бути маршалами).

Відтак, посереднє кіно, яке мало шанс обіграти насправді дуже потенційно цікаву тему, все ж таки наштовхнуло мене на непогану знахідку, що в іншому випадку залишалася б нерозкритою для мене і для вас ще певний час

Тож так, у Антарктиді на американських станціях є навіть “поліцейські”, точніше федеральні маршали. Відтак, в офісі на Гаваях за Антарктидою закріплено двоє службовців, які по черзі залишаються в Антарктиді на рік.

А ви би хотіли, щоб ваша робота рік відбувалася в Антарктиді, а рік – на якихось теплих райських островах?

Бо я б дуже навіть не відмовився.

***

* – найстаріша служба правопорядку, що діє на федеральному рівні. Саме маршали першими почали слідкувати за реальним втіленням закону в дію. Маршали часто фігурують у фільмах про “дикий захід”, адже до їхніх обов’язків належало, зокрема, вручення повісток у суд, доставка свідків, перевезення ув’язнених і таке інше.

На головному фото – станція “Амундсен-Скотт” (з Вікіпедії). Ліворуч – нова станція з опорами, що кілька разів зможуть підняти станцію вище і відтягнути момент її засипання снігом. Праворуч (де склепіння-куля) – старий комплекс, який помалу тоне у снігах.