Це історія про Арктику, а не Антарктиду

У мене часто запитували, чи Антарктида відповідала моїм очікуванням чи навпаки – перевершила. Завжди дивуюся, бо це як ставити у ґуґлі оцінку океанам. Північний льодовитий океан, наприклад, у відгуках ґуґл оцінений на 3,5 з 5 зірочок – це на основі 2603 оцінок. Дивись, океане, бо ще трохи, і ми тебе зіллємо в унітаз, а на твоєму місці забабахаємо щось на 5 зірочок. А якщо серйозно, я не дуже розумію, як можемо ми ставити оцінки океанам чи континентам. Таке формулювання запитання я б визнав незаконним. Сам же стараюся ніколи не очікувати нічого від мандрів, бо сама мандрівка – це вже гарно, на скільки зірочок там би вже не були панорами і комфортність температури.

Втім, можна перевести це питання у іншу площину: що здивувало мене в Антарктиді або що я уявляв собі зовсім інакше? Перше, що спадає на думку, то це те, що у прибережних водах і на узбережжях Антарктики АЖ ТАК БАГАТО живої природи. Тобто я думав, що там чимоло птахів, тюленів, риб тощо. Але живності там виявилося більше, ніж уявляв.

Решта – це речі, про які я не думав ні так, ні сяк. Наприклад, я не думав, що тварини не пахнуть взагалі чи пахнуть трояндами. Тому хоч для мене був несподіванкою потужний сморід біля колоній пінгвінів, але це не було шоком, а чимось логічним, мовляв, “а, ну так, врешті, як інакше?” Я би про це сам не подумав, але, побачивши, не мав неприйняття чи дисонансу. Отож, єдиним таким дисонансом було дуже багато тварин на фоні уявлення, що їх менше.

З одного боку, це плюс, бо через дисонанс, враження дуже закарбовуються. Так сильно, що розповідаючи про це, я можу перегнути палицю, і ви, коли потрапите в Антарктиду, подумаєте: “А чому тут ТАК МАЛО тварин, якщо Маркіян писав, що їх безліч?”. З іншого боку – ось чому не треба мати очікувань, а старатися бути абсолютно відкритим до того, що побачиш і знайдеш.

Але це не завжди можливо. І сьогодні я розповім про поки що моє найбільше здивування, мій найбільший дисонанс на планеті Земля, який у мене трапився за понад 30 років мого життя.

Усі, мабуть, бачили фото Північного сяйва. Воно на тих фото здебільшого зелене. Але насправді воно дуже часто не зелене, а біле. Оскільки це світло, то вночі сфотографувати його не можна без великої витримки. І через велику витримку, воно промальовується як зелене.

Спершу я почувався обманутим. Відчув себе американським туристом, який ніколи не був у курнику, а потім його повезли на острів до пінгвінів. Ніхто ж не казав, що вони пахнуть трояндами. Але ж ніхто не попередив, що місце їхнього гніздування дуже смердить. Насправді це те, про що писав у книзі, і те, про що розповідаю у “Подкасті Антарктичному” (лінк у коментарі). Коли увесь цей наш інстаграмний інформаційний фон навіює, що світ гламурно-рожевий, відфотошоплений та відфільтрований, після чого реальність, власне, розчаровує.

Але потім я прийняв той факт, що сяйво наді мною – біле. Тим не менше, я спробував його зняти на фотоапарат, і воно теж вийшло зеленим у мене. До речі, фоткати на холоді на великій витримці – це ще той виклик. Апарат розряджається, ти спершу пристрілюєшся, щоб побачити, який фрагмент неба потрапить у кадр. Але апарат розряджається майже одразу, і перед другим кадром треба відігріти акумулятор задубілими пальцями.

Один швед, що працює на Свальбарді, рзповів, що те сяйво, що ми бачили, десь на 3 бали за силою зі 10. Що так далеко на півночі воно не дуже сильне. Краще – у Ісландії чи на півночі Норвегії, або хоча б у центрі країни. Зараз його активність зростає (хто би сумнівався, що і активність сяйва циклічна), тож за кілька років гарне сяйво буде і на півночі Польщі.

Тим не менше, у абсолютній темряві полярної ночі (ніч без жодного промінчика сонця була і о 14:00, цілодобово), під яскравими зорями, посеред гір у тиші, я дивився на те біле полярне сяйво “десь так на 3 бали”, і був заворожений таємничим доторком космічної краси.

Наступного дня я зробив це фото. Можливо, це вже десь на 4 бали, але воно все одно було біле. Проте на фото – зелене. Кажуть, інколи дуже яскраве сяйво також і насправді буває зелене. Хотів би я його побачити. Тим часом, ділюся з вами своїм скромним фото і тим, що дізнався про північну заграву.