Сьогодні і вчора спав у ліжку – це дуже гарне відчуття, особливо після тридобової перерви Перша ніч неспання – то суто з моєї вини. Я довго-довго все робив так, щоб бути спакованим не в останній момент, але як то буває, у останню ніч все ж спати я не міг.

11 лютого приїхав до Києва, а 12 вранці – вже світанок у Римі, де я був вперше. Колись я кілька разів чув щось таке: “Рим – це нудьга, максимум на два дні”. І я зрозумів, чому декому так здається. “Після Парижа” Рим видається значно меншим, там можна обійти дуже багато всього пішки “максимум за два дні” Рим старіший від, наприклад, Парижа, ось і корінь проблеми Той же Париж “правив світом” пізніше, ніж Рим, у той час, коли помпа була значно помпезнішою, коли все мало говорити про розмах і шик, які і втілювалися в архітектурі, широких проспектах, всіляких там арках, а також у конструкціях модерних, найвиразнішою з яких є, мабуть, Ейфелева вежа.

Спостеріг за собою, що з кожним злетом і приземленням, мені все більше подобається літати у літаках. Це може перейти у серйозну залежність До цього я літав всього тричі. А тепер ще тричі. На днях чи то під час посадки, чи то під час приземлення я спав, так вже звично було.

Дуже дивно летіти 14 годин. Це на якомусь етапі починає сприйматися не так, що ти у транспорті, а наче шматок землі під твоїми ногами постійно трясеться. Океану не побачив, бо летів вночі. Але нічого, нічого!

Окремо про Латинську Америку треба сказати, що тут інакше повітря. Вийшовши у Буенос-Айресі з аеропорту, відчув таку свіжість, як у нас за містом після дощу, хоча дощу не було, світило сонце і взагалі було досить спекотно. Повітря – окрема тема для дослідження: на Кіпрі воно теж інакше, ніж у нас, наприклад.

З Буенос-Айреса полетів в Ушуайю, що на Вогняній Землі. Поруч за протокою – Чилі. Ушуайя виявилася більшим містом, ніж думав. З Аеропорту йшов у місто пішки ( що за люди ходять пішки?) Тож тут все ще більш по-європейськи і, на скільки знаю, по північно-американськи, ніж у деяких частинах Європи. Дороги чудові, машини великі, тротуари – подекуди як у наших селах. Бо потреба у них не надто велика. Зате всюди у Аргентині класні газони. Все охайно, але по-південному без фанатизму, без надто великих затрат часу, сил і життя. Бо життя не для того

Гуляти з аеропорту я зміг легко, зокрема, тому, що мій великий наплічник полетів не туди, і в аеропорту мені обіцяли привезти в готель наступного дня. Він має невдовзі мене наздогнати. Цей гад залишився у якомусь містечку дорогою з Буенос-Айреса, де один лиш аеропорт посеред неозорих просторів, вкритих чи то мохами, чи то “низькорослими степовими рослинами” Знає, гад, толк у мандрах.

Шапка лишилася у кишені грубої куртки, а можна було б і одягнути, бо хоч тут тепло, проте вітер сильний і холодний. Погода швидко міняється: то чисте небо, то дощ, то хмари, то вітер.

До слова, з хвилини на хвилину мають привезти з аеропорта мій наплечник, і тоді до трекінгових штанів, чудового взуття, і куртки, що на мені, додадуться рукавиці, шапка, баф, лижні штани, термошкарпетки і термобілизна (із трусами не має нічого спільного!), тепла куртка, а також флісовий светр. І за все це спорядження, включно з самим рюкзаком, в якому мені також вдалося провезти в Аргентину сало і часник, яке повезу далі в Антарктиду, я дуже дякую: robinzon.com.ua та бренду Neve.com.ua! (Робінзон Спорядження Для Пригод). Щодо сала – то чув, що за ним на станції “Академік Вернадський” частенько тужать, бо його не так багато, і його не завжди пропускають в Аргентину.

Останнє фото – то зовсім на правах реклами, хоча прихована реклама у пості вже з’являлася Це я у футболці УКУ алокш икитсіланруж, що з селфі-дзеркальної мови перекладається як Школа журналістики УКУ. Не раз і не два, і навіть не двадцять разів я думав про те, що добра освіта дуже допомагає. Байдуже, яка. Аби добра. Продовжую розширювати світогляд, дуже дякую всім, хто його мені розширює, а також старатимусь писати щось цікавеньке для всіх нас, спраглих світу. Так що всім ще раз !gracias!

А вже завтра – вихід у океан і курс на Антарктиду!