Поїздка в Антарктиду для більшості людей — це шанс один раз на життя. Саме такою була моя мрія: потрапити в Антарктиду. У 2018 році я запропонував директору Національного антарктичного наукового центру, що знайду кошти на експедицію, напишу нонфікшн про Антарктиду і видам його. Після тривалого фандрейзингу взимку 2019 року мені вдалося організувати поїздку і потрапити на станцію “Академік Вернадський”. А 2022 року книга “Мрія про Антарктиду” вийшла друком у “Видавництві Старого Лева”.

Книга зʼявилася на полицях за кілька днів до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Тож особливої уваги від оглядачів не отримала. Натомість за ці кілька років “Мрія про Антарктиду” отримала чимало відгуків від читачів. Часто вони дуже гарні. І зізнаюся, що кому ж із письменників не подобається бачити про свою книжку позитивні відгуки? Адже ти працюєш не лише для себе, а й для читачів. Проте яка ж книга здатна сподобатися усім? Тому мені здається важливим і цікавим бачити і, якщо є змога, узагальнювати основні зауваження до тексту. Щоб враховувати це наступного разу або просто памʼятати, що у кожного свої смаки.

Оскільки посади письменника чи журналіста на українській станції немає, і я усвідомлював, що в Україні немає можливості письменникам та журналістам щороку їздити на станцію і писати на різноманітні теми, треба було написати у книзі і не лише в ній про всі можливі речі. Тобто і про власні враження, і про науку, історію, зміну клімату, нашу станцію, логістику, кухню, побут, звʼязок, природу та багато інших деталей. Тож дійсно, “Мрія про Антарктиду” стала першою у своєму роді українською книгою про Антарктиду, хоча дещо іншого типу видання були раніше.

Для багатьох читачів це стало великою перевагою книги:

Або:

Книга про все

На мою першу книгу було у рази більше рецензій, хоча книга мала менше ваги для українського книжкового ринку. Вочевидь, причиною стало повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Адже “Мрія про Антарктиду” зʼявилася за три доби до цього. Отож, в огляді від Анастасії Герасимової в медія про літературу “Читомо” було написано таке:

Загалом, такий підхід сподобався більшості читачів, про що свідчить добрий рейтинг у Goodreads: 4,34 з 5 на основі 256 оцінок та 68 оглядів (станом на березень 2026, бо раніше рейтинг був вищим). Деякі рецензії надзвичайно ретельні, милі, щирі.

Однак у цьому тексті розгляньмо відгуки, де люди пишуть, що ж їм не сподобалося.

Важко читати – легко читати

Типове зауваження до книги полягає у поганому редагуванні, з чим завжди можна у тій чи іншій мірі погодитися. Адже свою першу книжку на 160 сторінок я перечитав 20 разів, перш ніж здати у друк, і потім все одно можна знайти, що відкоригувати.

“Мрію про Антарктиду”, вже остаточну верстку перед друком, я читав лише один раз, і це зайняло мені цілий тиждень. Книга містить дуже багато фактів і вражень, тож абсолютно не дивно, що є повтори і неоковирності. Втім, думаю, основне зауваження не до того, що погано редаговано, а до того, що людині міг просто не підійти стиль сплетення особистих вражень і фактів у один наратив. Адже:

Тобто, та первинна ідея розповісти про все тягнула за собою небезпеку зробити книгу енциклопедичною і нудною. Відтак, аби розповісти і про факти, але й вплести їх у сторітеллінг, необхідно було міксувати ниточки. Це стало і найбільшою перевагою — для тих, кому такий підхід сподобався. Але й найбільший недолік — кому цей підхід не сподобався.

Забагато фактів – замало фактів

Наступним зауваженням було те, що у книгу напхано забагато науки. Інколи це сповільнювало читання або не було достатньо цікавим тим чи іншим читачам.

Однак…

У той же час, були відгуки, з яких випливало, що було б не погано ще більше актуальних фактів про науку:

Забагато особистого – замало особистого

Помаленьку підходимо до наступного недоліку книги: у ній забагато особистого! Точніше, особистого у ній надто мало!

Проте комусь особистого було замало, і це було, на їхню думку, головним мінусом книги.

Або:

У той же час є ті, кому найбільше сподобалися саме факти про логістику, правовий статус, побут, тваринний світ, історію відкриттів тощо.

Та як завжди є ті, кому сподобалося те, що книга наповнена фактами, але вони вплетені в розповідь:

Товста – це добре чи погано?

Ще одним мінусом книги часто називали те, що вона занадто товста.

Проте і тут як завжди немає одностайності:

Графоманія vs майстерні описи

Окремо можна виділити зауваження щодо того, що ця товста книжка – це графоманія:

Водночас не одноразово читачі підкреслювали і те, що мають добрі враження від описів. (Адже про сам стиль написання було згадано вище).

Або:

Письменницький спокій

Таким чином, у якийсь момент я заспокоївся як письменник. Зараз триває війна, і зовсім не гарантовано, що вона завершиться скоро. Мені особисто дуже важко не мати часу писати і не мати змоги мандрувати.

Проте ще до повномасштабного вторгнення я подумав, що цією книгою перш за все самому собі довів усе, що варто було. Я потрапив у Антарктиду, хоч які були шанси? Я встиг це зробити після призначення нового керівництва Національного антарктичного наукового центру, адже центр став відкритішим. І перед Ковідом-19 та повномасштабною війною 2022 року. Фактично, вікно можливостей було лише у час антарктичного сезону в 2019 році. Саме тоді я там і побував.

Наступні книги можна писати такими великими і ретельними. Проте нащо? Кожен інший регіон планети значно насиченіший подіями, датами, фактами, людською історією. Тож довелося б писати кілька томів. Відтак можна навпаки писати лише про те, про що захочеться, а не про все-все.

Я написав книгу такою, якою обіцяв. Включив туди дуже багато всього. Очевидно, що це не може сподобатися кожному. Комусь забагато науки, комусь — особистого, комусь стиль не подобається, хтось у захваті, комусь навіть не сподобалося те, що я пишу про глобальну зміну клімату, а хтось вважає, що це важливо та актуально.

Але врешті більшості читачів книга так чи так сподобалася, тому я радий і вдячний. Я погоджуюся, що книгу можна було ще редагувати, структурувати і, наприклад, скорочувати. Але затримка на кілька тижнів могла б означати, що книгу відкладуть або взагалі скасують через початок повномасштабного вторгнення. Хто його знає.

Тож як резюме завершу відгуком, після якого є піднесення від своєї роботи і вдячність читачам: